Близько сотні шполян з числа громадськості міста Шполи 23 листопада взяли участь у заходах зі вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вранці на міському цвинтарі, що по вул. Лесі Українки, відбувся мітинг біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору на могилі масового захоронення загиблих у 1932-1933 роках від голоду шполян. До учасників мітингу з промовами звернулися заступник міського голови Віталій Плетінь та перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Боїн.
«Голодомор став національною катастрофою. Тільки протягом 1932-1933 років загинула п’ята частина сільського населення України. Шполянщина втратила понад 10 тисяч життів. У місті Шполі померло 4 тисячі населення. Саме на цьому священному місці, у могилі масового поховання, покояться душі наших земляків. Сьогодні ми всі помолимося за їх спокій і царство небесне», – йшлося у виступі першого заступника голови райдержадміністрації Олександра Боїна.
Після звернення районного керівництва учасники мітингу поклали вінки та квіти до пам’ятного знаку, а благочинний церков у Шполянському районі Української православної церкви Київського патріархату, протоієрей Вадим Саломатін разом зі священиками церков у районі відправив панахиду по загиблим від голоду шполянах.
Кожен учасник заходу запалив свічку пам’яті і подумки пом’янув невинно убієнних в часи жахливого лихоліття.
Боже, Боже! Скільки їх померло…
Михайло Пронченко
Забирали останню зернину
Забирали останню зернину.
Виганяли із хати вночі, —
Як сльозою, садок і хатину
Обливали журбою сичі.
І душа досі ниє і плаче, —
Бо була це і дійсність, і яв. —
Наче демон і Каїн неначе
Більшовик серед двору стояв.
В хаті — дітки, а батька немає.
І нема повороту йому…
Комсомолець мішок підіймає
І несе, як життя, у пітьму.
І остання надія упала,
Як зернину останню взяли…
Під вікном дика осінь стояла,
Де троянди уже не цвіли.
Де мороз лютував, як у серці
Сум камінний, що все переміг…
Зарипіли одвірки і дверці,
Коли вийшли кати за поріг
Тільки зойки дитячі невпинні.
Тільки сльози і «хлібця нема».
І на очі сумні удовині
Ліг одчай, як холодна зима.
І стояла убита й безсила,
Далі хворо вступила у тьму
Комуністів благати ходила.
Й дали їй… Сибір і тюрму.
1933 р.