Ольгу Михайлівну Дердугу, нашу листоношу, ми ніби знаємо все життя. Добра, усміхнена, щира. Стареньким завжди щось розповість, молодим порадить. І все це у неї так гарно виходить! Здавалося б, й молодь уже не та, газети не читає, а вона візьми та й принеси їм якийсь журнал. «На пробу» ніби. І треба ж таке — на рік передплатили. Ще й дякують, посміхаються.
