Під час голодомору замордували 10 тисяч мешканців Шполи і району

Близько сотні шполян з числа громадськості міста Шполи 23 листопада взяли участь у заходах зі вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вранці на міському цвинтарі, що по вул. Лесі Українки, відбувся мітинг біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору на могилі масового захоронення загиблих у 1932-1933 роках від голоду шполян. До учасників мітингу з промовами звернулися заступник міського голови Віталій Плетінь та перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Боїн.

«Голодомор став національною катастрофою. Тільки протягом 1932-1933 років загинула п’ята частина сільського населення України. Шполянщина втратила понад 10 тисяч життів. У місті Шполі померло 4 тисячі населення. Саме на цьому священному місці, у могилі масового поховання, покояться душі наших земляків. Сьогодні ми всі помолимося за їх спокій і царство небесне», – йшлося у виступі першого заступника голови райдержадміністрації Олександра Боїна.

Після звернення районного керівництва учасники мітингу поклали вінки та квіти до пам’ятного знаку, а благочинний церков у Шполянському районі Української православної церкви Київського патріархату, протоієрей Вадим Саломатін разом зі священиками церков у районі відправив панахиду по загиблим від голоду шполянах.

Кожен учасник заходу запалив свічку пам’яті і подумки пом’янув невинно убієнних в часи жахливого лихоліття.

shpola.gov.ua
Опубліковано у Новини | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 коментарі до Під час голодомору замордували 10 тисяч мешканців Шполи і району

  1. yandex.ru sovaforever коментує:

    Боже, Боже! Скільки їх померло…

  2. yandex.ru sovaforever коментує:

    Михайло Пронченко

    Забирали останню зернину

    Забирали останню зернину.
    Виганяли із хати вночі, —
    Як сльозою, садок і хатину
    Обливали журбою сичі.

    І душа досі ниє і плаче, —
    Бо була це і дійсність, і яв. —
    Наче демон і Каїн неначе
    Більшовик серед двору стояв.

    В хаті — дітки, а батька немає.
    І нема повороту йому…
    Комсомолець мішок підіймає
    І несе, як життя, у пітьму.

    І остання надія упала,
    Як зернину останню взяли…
    Під вікном дика осінь стояла,
    Де троянди уже не цвіли.

    Де мороз лютував, як у серці
    Сум камінний, що все переміг…
    Зарипіли одвірки і дверці,
    Коли вийшли кати за поріг

    Тільки зойки дитячі невпинні.
    Тільки сльози і «хлібця нема».
    І на очі сумні удовині
    Ліг одчай, як холодна зима.

    І стояла убита й безсила,
    Далі хворо вступила у тьму
    Комуністів благати ходила.
    Й дали їй… Сибір і тюрму.

    1933 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *