Депутат зі Шполи: ціна на цукор може знову стати питанням політики, а не економіки

17.01.2014

З самого початку декілька цифр. В 2013 році працювало 38 цукрових заводів. В 2012 цукор варили 63 підприємства, а в 2011 році – 77. За три сезони зупинили свою діяльність 39 заводів. Це 20 000 робочих місць в сільській місцевості. Не кажучи вже про взаємопов’язані галузі, серед яких тваринництво, яке є споживачем такого побічного продукту цукроваріння, як жом.

Це цифри останніх трьох років. Взагалі ж на початку 90-х в Україні нараховувалося 197 заводів, що виробляли цукор. Через десять років їх стало близько 100. Для порівняння під час Великої Вітчизняної війни було знищено 43 заводи.

Скільки заводів будуть вирізані на метал після кризи останніх 3 років можна буде підрахувати вже в 2014 році. Думаю, що вже ніколи не запуститься біля 20 підприємств.

В чому причина кризових явищ в галузі минулого сезону?

Це криза перевиробництва. Надлишок цукру на ринку в минулому році складав 700 тисяч тон. В результаті цукор на оптовому ринку продавався і продається нижче собівартості. В 2013 році на кожному кілограмі цукру виробник втрачав 1,5 – 2 грн. залежно від собівартості виробництва на конкретному заводі.

В минулому році держава не змогла стати ефективним гравцем на ринку і викупити надлишок цукру, щоб допомогти виробникам. Експорт трошки зріс, але все одно його об’єми не допомогли галузі. Основний ринок, вихід на який може допомогти галузі – російський – так і залишився заблокованим. Лобістами був пригальмований розгляд ініціативи щодо наведення ладу на ринку цукрозамінників, а саме законодавчі обмеження щодо їх безконтрольного використання зі шкодою для здоров’я громадян. Не відбулося суттєвого прогресу в питанні перепрофілювання заводів на виробництво біопалива.

Що очікує на галузь в 2014 році?

Держава знову не зможе виступити ефективним гравцем на ринку і виступити за потреби з ефективними товарними інтервенціями.

Зміна в собівартості цукру в цьому сезоні буде залежати від ціни на газ. Поки що невідомо якою вона буде, так як буде змінюватися щокварталу. Ціна буде рости, але це не «воскресить» ті заводи, які сьогодні ріжуть на метал.

В цьому році буде працювати близько 40 підприємств. Буде вироблено близько 1,5 млн. тон цукру.

Тотальної модернізації і перепрофілювань не відбудеться. Інвестиції в цукрову галузь – це «довгі» інвестиції. Тож поки не буде зрозуміло, які тенденції чекають на Україну в найближчі 3-5 років хоча б щодо системи енергозабезпечення, ніхто не буде вкладати великі гроші.

Український цукор без серйозної державної геоекономічної підтримки не вийде в великих об’ємах на зовнішні ринки.

На жаль, я не очікую, якихось серйозних системних змін. Наступний рік пройде під знаком політики. А це означає, що всі позитивні ініціативи щодо розвитку галузі будуть фактично блоковані.

Ціна на цукор може знову стати питанням політики, а не економіки. Дуже не хочеться, щоб винуватими зробили виробників, яким дуже не солодко було працювати на ринку останні роки.

Сьогодні цукровий буряк вирощують і перероблюють в Білорусі, Фінляндії, Швеції, Росії, Німеччині, Франції, Італії і багатьох інших країнах. Це вигідно і для держави, і для бізнесу. В нас же, незважаючи на всі умови, галузь виживає. Розвиток цукрової галузі в Україні сьогодні не можливий без державної підтримки.

Галузі потрібні не «гойдалка» по системі «дефіцит-перевиробництво», а законодавчі зрозумілі і прозорі умови, які б дозволили їй розвиватися.

blogs.lb.ua

Немає коментарів

Коментування неможливе.