Скажу вам прямо, що ні в які азартні ігри я, в принципі, не граю, бо затямив ще з студентських років, що при будь-якому розкладі тебе обдурять. Адже той, хто організовує гру, заробляє на цьому, і немалі!!! гроші. Сталася ця неприємна пригода 13 січня, у п’ятницю!Напередодні, по телевізору якраз показали два яскравих сюжети: один про Флетчера, американського тренера з бізнесу, який навчав, як стати мільйонером настільки успішно, що «взув» наших далеко не бідних співвітчизників на 250 мільйонів доларів.
Не бідних тому, що за курс занять треба було заплатити 3 тисячі зелених. Ну, думаю, так їм і треба! А далі показали, як грають в цивілізованій Великій Британії, де королева виграла у лотереї два шматки дитячого мила, яке , я думаю, додасть їй молодості, а державі – користі. Бо, як розповів керівник державного органу, що контролює проведення абсолютно усіх лотерей, кожен фунт стерлінгів прибутків від лотереї жорстко контролюється. І, наприклад, у 2008 році британці придбали лотерей на 75 мільярдів фунтів стерлінгів, а на відновлення культурних закладів і пам’ятників з цих коштів було використано 15 мільярдів.
Оце, мабуть, на це я і купився вночі, коли від безсоння переключав телеканали.
Раптом мені в самісіньку душу заглянули карі очі ведучої, яка наполегливо закликала забрати 500 грн. із бюджету «золотого сундучка». Спочатку я тупо споглядав на шість літер, із яких треба було скласти якесь слово. Жодної проблеми це не складало, бо переді мною десь за 5 хвилин двоє глядачів таки додзвонилося до ведучої і назвали слова «диктор» і «дротик». Ведуча сказала, що такі слова можна скласти, але вони задумали інше слово.
— Думайте, думайте! — щебетала вона і майже називала слово. Коли минуло хвилини три, і ніхто вже більше не телефонував, а вона вже прямо сказала, що це порох, але англійською мовою, тут, зізнаюсь, я не втримавсь. Дістав товстелезний англійський словник на 100 тисяч слів і таки дошпіртався, що це має бути «кордит» — з англійської бездимний порох. Ну, думаю, гроші вже в моїй кишені! — і вхопив мобільний! Благо, номер був короткий.
Ніжний жіночий голос прошелестів: «Вас поставлено в чергу, і якщо комп’ютер вас вибере, то з вами зв’яжуться». Це коштувало мені 8 грн. В напрузі майнуло кілька хвилин, але ніхто зі мною не зв’язувався, а до ведучої, яка продовжувала благати забрати непотрібні їм 500 грн., ніхто не додзвонювався. Майнула думка: «Може, комп’ютер зламався?! Дай-но ще раз спробую...». Набрав ще раз. Тепер у трубці пролунали короткі гудки . Ніжний голос мені мовив співчутливо: «Вам майже вдалося. Спробуйте ще раз!».
Виждавши кілька хвилин, за які до ведучої так ніхто й не додзвонився, телефоную ще раз! Такі ж гроші пропадають!
Тепер зі мною вже ніхто не говорив.
В трубці щось клацнуло, і чергові 8 грн. хутко зникли з рахунку. Мабуть, минуло ще кілька хвилин.
Такі дурні, як я, вже перерахували в «золотий сундучок» набагато більше, ніж 500 грн., і до ведучої-таки хтось «добрався» із заповітним словом «кордит». Ляпнули мої гроші!
Я трішки просидів з відкритим ротом і виряченими очима, але прийти до тями не встиг, бо ведуча підтримувала шалений темп. Вона навіть не спитала прізвище того, хто додзвонився. На екрані знову засвітилися літери, з яких я за пару секунд склав слово «оселедець» і натиснув кнопку виклику на мобілці. За три дзінки ляпнуло ще 24 гривні. Але,
в ефір ні я, ні будь-хто інший із глядачів так і не потрапив.
Мене трусило, мов у лихоманці, бо виграш склав вже 1300 грн., і я сподівався, що комп’ютер тепер все-таки вибере хоча б одну із моїх трьох спроб! Але марно…
Ведуча тривожно кинула в ефір: «Наш час сплив, час кінчати!!!». Раптом пролунали звуки телефонного виклику і хтось, минаючи комп’ютерну чергу, де я тричі застряг, вийшов прямісінько на ведучу. Вона ж, не питаючи хто він і звідки, мовила: «Гроші ваші! Зв’яжіться з оператором!».
На екрані вже блиснули наступні літери, з яких тільки дурень або дитина не могли скласти слово “бутерброд”. Знов ведуча закликала відгадати, що саме зашифровано на екрані. Вона ненав’язливо підказувала, що ми кожен день беремо його на роботу, даємо дітям у школу, він завжди падає маслом вниз і т.д.і т.п.
І тільки тут телефонний виклик попереднього щасливчика, який так нахабно сходу забрав мої кровні тисячу триста гривень, блискавкою вдарив між моїми тупими мозковими звивинами. Майнула розгадка! У комп’ютерну чергу записували лише таких дурнів, як я. А свої хлопці чи дівчата дзвонили в останню, наперед визначену секунду, і «наші» гроші потрапляли прямо до їх кишені!!!
За «бутерброд» я вже не дзвонив. Був ситий «оселедцем», а мої надії на дурні гроші розвіялися, як вибух бездимного пороху «кордит». Впродовж наступних 15 хвилин, доки тривало наступне витягування грошей з таких дурнів, як я, мене не полишав істеричний сміх. Зупинило його тільки співчуття до моїх колег-глядачів. Бо гріх сміятися над людьми, яких природа обділила розумом, і які не в змозі визначити, що «золотий сундучок» не залишає їм жодного шансу на виграш! Та й мабуть, давно вже час придивитись за цими інтердіячами, як кажуть, компетентним органам. Якщо не вірять, хай самі зіграють!!!
Володимир Демченко
для інтернет газети „Шпола онлайн”
